Богодар Которович. Шляхи і кроки
БОГОДАР КОТОРОВИЧ (1941–2009) – легендарний український скрипаль, який увійшов до історії культури як один із видатних діячів світового музичного мистецтва, провідний педагог, диригент, Посол української культури, народний артист України, лауреат Національної премії імені Т. Г. Шевченка, член-кореспондент Академії мистецтв України, засновник і керівник Національного камерного ансамблю «Київські солісти».
Із постаттю відомого митця пов’язана ціла епоха становлення національного музичного мистецтва, зокрема фундація сучасної української скрипкової школи та заснування першого в Україні міжнародного конкурсу юних скрипалів.
Саме Маестро став єдиним українським виконавцем, який серед небагатьох музикантів світу мав честь грати на унікальній скрипці Нікколо Паганіні «CANNONE» роботи майстра Гварнері, привезеній спеціальним літаком із Генуї до Києва. Богодар Которович отримав таку можливість завдяки італійській традиції, за якою один раз на рік на цій скрипці грав найталановитіший скрипаль світу. Водночас Богодар Антонович став останнім музикантом, визнаним гідним на ній грати. За рішенням мерії міста Генуї, скрипка нині перебуває в статусі музейного експоната.
Історичні концерти стали знаковою подією в культурно-мистецькому просторі, зацікавили міжнародну спільноту Україною як європейською високодуховною державою.
За результатами творчої діяльності Маестро двічі став лауреатом Всеукраїнської премії «Людина року» (в 1999 та 2000 роках) та отримав державну нагороду – орден «За заслуги» ІІІ ступеня.
Скрипка Нікколо Паганіні в Києві
Національна опера України. 1999 р., 26 травня.
Життя Богодара Которовича було цілковито присвячене служінню високому мистецтву. Багатогранна творча та громадська діяльність Маестро на шляху відродження глибинних пластів духовної скарбниці національної культури стосувалася підтримки та виховання талановитої молоді, широкої презентації українського мистецтва у світі, сприяла зміцненню міжнародних культурних зв’язків, піднесенню культурної дипломатії.
Богодар Которович народився 1941 року в місті Грубешів на Холмщині (іст.дов. – до Другої світової війни це була територія України, яка після Другої світової війни відійшла до Польщі). 1945 року після департації сім’я Которовичів переїхала на Волинь. З цього ж року Богодар із батьками — у Львові, а щоліта — в селі Жабка Ківерцівського району. Родина мала духовномузичні традиції. Батько – Антон Которович мав подвійну освіту: закінчив Сільськогосподарську академію та паралельно Празьку музичну академію (одну з найкращих в Європі. Плідно працюва на ниві розвитку української культури в селі Гостинному і в усій Грубешівщині. ). Великий внесок він зробив в організацію хорів. В селі Гостинному, де дід Богодара Которовича Іван Которович був священником християнської православної церкви, Антоном Івановичем було створено найкращий церковний хор на Холмщині. Церква Св.Юрія, де працював І.Которович, стала осередком духовного і національного життя українців того часу. Мати Б.Которовича Ірина теж виховувала у своїх дітях хист до музики, а її сестра була піаністкою в Дрездені. 
Дитинство та юність майбутнього скрипаля минули у Львові, де й розпочалося його музичне становлення. Закінчивши Львівську музичну десятирічку імені С. Крушельницької (педагоги: Д. Лекгер, П. Макаренко), Богодар продовжив навчання в Московській державній консерваторії імені П. І. Чайковського та аспірантурі при ній у класі одного з найвидатніших педагогів сучасності, професора Юрія Янкелевича.
1966 року на запрошення художнього керівника, головного диригента Державного симфонічного оркестру України Стефана Турчака ще зовсім молодий скрипаль отримав посаду соліста та концертмейстера провідного колективу.
1967 року Богодар Которович став лауреатом престижного Міжнародного конкурсу скрипалів імені Дж. Енеску у Бухаресті (Румунія). 1971 року музикант переміг на на Міжнародному конкурсі скрипалів імені Н. Паганіні в Генуї (Італія).
Вітання журі переможця Міжнародного конкурсу імені Н.Паганіні
Богодара Которовича. М.Генуя (Італія). 1971 р.
Життя Богодара Которовича було цілковито присвячене служінню високому мистецтву. Багатогранна творча та громадська діяльність Маестро на шляху відродження глибинних пластів духовної скарбниці національної культури стосувалася підтримки та виховання талановитої молоді, широкої презентації українського мистецтва у світі, сприяла зміцненню міжнародних культурних зв’язків, піднесенню культурної дипломатії.
Богодар Которович народився 1941 року в місті Грубешів на Холмщині (іст.дов. – до Другої світової війни це була територія України, яка після Другої світової війни відійшла до Польщі). 1945 року після департації сім’я Которовичів переїхала на Волинь.
З цього ж року Богодар із батьками — у Львові, а щоліта — в селі Жабка Ківерцівського району. Родина мала духовномузичні традиції. Батько – Антон Которович мав подвійну освіту: закінчив Сільськогосподарську академію та паралельно Празьку музичну академію (одну з найкращих в Європі. Плідно працюва на ниві розвитку української культури в селі Гостинному і в усій Грубешівщині. ). Великий внесок він зробив в
організацію хорів. В селі Гостинному, де дід Богодара Которовича Іван Которович був
священником християнської православної церкви, Антоном Івановичем було створено найкращий
церковний хор на Холмщині. Церква Св.Юрія, де працював І.Которович, стала осередком духовного і національного життя українців того часу. Мати Б.Которовича Ірина теж
виховувала у своїх дітях хист до музики, а її сестра була піаністкою в Дрездені. Дитинство та юність майбутнього скрипаля минули у Львові, де й розпочалося його музичне становлення. Закінчивши Львівську музичну десятирічку імені С. Крушельницької (педагоги: Д. Лекгер, П. Макаренко), Богодар продовжив навчання в Московській державній консерваторії імені
П. І. Чайковського та аспірантурі при ній у класі одного з найвидатніших педагогів сучасності, професора Юрія Янкелевича.
1966 року на запрошення художнього керівника, головного диригента Державного
симфонічного оркестру України Стефана Турчака ще зовсім молодий скрипаль отримав посаду соліста та концертмейстера провідного колективу.
1967 року Богодар Которович став лауреатом престижного Міжнародного конкурсу скрипалів імені Дж. Енеску у Бухаресті (Румунія). 1971 року музикант переміг на на Міжнародному конкурсі скрипалів імені Н. Паганіні в Генуї (Італія).
Вітання журі переможця Міжнародного конкурсу імені Н.Паганіні Богодара Которовича. М.Генуя (Італія). 1971 р.
Міжнародний конкурс Тадеуша Вронського. Варшава. 1997 р.
Про авторитет Богодара Которовича у скрипковому світі свідчать численні запрошення його в журі найвідоміших музичних конкурсів, зокрема: імені Н. Паганіні в Генуї, імені Р. Ліпіцера в Горіції, імені Г. Венявського в Любліні, імені К. Нільсена в Оденсе, імені П. Чайковського в Москві, імені Т. Вронського у Варшаві, ARD у Мюнхені, Сендаї, Оттаві та інших. Скрипаль багато років очолював Міжнародний музичний конкурс імені М. Лисенка. Із 2004 року Богодар Которович очолив Українсько-британський фестиваль «Вгіttеп Кyiv Festival», ставши його директором.
1995 року Богодар Которович заснував перший в Україні Міжнародний конкурс юних скрипалів, який відбувся в Харкові (1995, 1999). Конкурс виявив багато обдарованих музикантів, яким судилося жити та працювати в новому тисячолітті. Їхній виконавчий рівень відзначили як дуже високий. Журі очолив сам Маестро.
Відкриття першого в Україні міжнародного конкурсу скрипалів.
На сцені засновник та ініціатор конкурсу Богодар Которович. 1995 р.
Міжнародний конкурс скрипалів Богодара Которовича, Харків, 1995 р.
Із 1995 року Богодар Которович став художнім керівником і директором Національного камерного ансамблю «Київські солісти». Серед здобутків колективу: гран-прі на ХХХ Міжнародному музичному фестивалі-конкурсі у Відні (Австрія), світова прем’єра кантати К. Ф. Е. Баха у Берлінській комічній опері (Коміще опер), тріумфальні гастролі в Японії, Бельгії, Франції. Сінгапурі.
«…глибина виконавських концепцій, віртуозність, великий репертуар “Київських солістів” дозволяють провести паралель з відомими московськими колективами Ю. Башмета, В. Співакова. Період творчого становлення “Київських солістів” закінчений. Вони стали невід’ємною частиною музичної культури України».
«Культура і життя», 1997 р.
Державний камерний ансамбль «Київські солісти». 1996 р.
Після концерту в резиденції Папи Римського Рим. 1990 р.
Найширше визнання та любов музичної громадськості Богодар Которович здобув саме як блискучий виконавець віртуозних творів Н. Паганіні та скрипкових шедеврів А. Кореллі, Й. С. Баха, Дж. Тартіні, Й. Гайдна, В. А. Моцарта, Л. Бетховена та інших. Майстерне виконання Маестро музики різних епох і стилів завжди супроводжувалося великим успіхом у слухачів та фахівців. Особливе місце в репертуарі скрипаля посідали твори сучасних українських композиторів. Багато авторів створювали свої композиції спеціально для Богодара Которовича, з огляду на його широкі можливості скрипаля-віртуоза та неповторний виконавський стиль (А. Штогаренко, К. Домінчен, М. Скорик, Є. Станкович, В. Губаренко, В. Бібік, П. Майборода, Л. Колодуб, В. Губа та інші).
Богодар Которович здійснив численні концертні тури в Австралії, Великій Британії, Голландії, Італії, Канаді, Македонії, Німеччині, Хорватії, Польщі, Чехії, Японії, Південній Кореї, Франції, а також в Україні та державах колишнього СРСР, мав можливість виступати в найліпших українських та закордонних залах. Широкий діапазон творчих можливостей дозволяв виконавцю грати як соло, так і у ансамблях, а також у супроводі камерних та симфонічних оркестрів. Він співпрацював із видатними музикантами, серед яких: диригенти К. Мазур, Є. Світланов, К. Цеккі, Н. Рахлін, С. Турчак, М. Шостакович, І. Блажков, С. Сондецкіс, В. Кожухар, Р. Кофман, В. Сіренко.
Руджеро Річчі та Богодар Которович під час конкурсу.
Варшава. 1997 р.
Б.Которович. Перша платівка. 1973 р.
Є.Басалаєва, Б.Которович, з Ієгуді Мінухіним.
Фолкстон (Британія) 1993 р.
Із Тадеушем
Вронським.
Варшава. 1997 р.
Із Тадеушем
Вронським.
Варшава. 1997 р.
Творча співпраця з відомою українською піаністкою Євгенією Басалаєвою (дружиною та соратницею Маестро) стала вагомим внеском у розвиток національного музичного мистецтва. З великим успіхом презентуючи українську культуру на міжнародній арені, дует, за визначенням на шпальтах ЗМІ, «став візитною карткою держави України». У 1993–1994 роках на запрошення видатного музиканта ХХ сторіччя Ієгуді Менухіна митці здійснили робочий візит до Австралії, де гастролювали країною та тривалий час викладали за контрактом у Сіднейській консерваторії. Богодар Которович очолював кафедру скрипки.
“Багаторічна співпраця Богодара Которовича та Євгенії Басалаєвої стала організаційним центром створення Державного камерного ансамблю “Київські солісти”, який завдяки тандему відомих музикантів за короткий термін здобув всесвітнє визнання»
Б.Которович. М.Скорик, Є.Басалаєва.
Під час прем’єри Сонати №2 для скрипки і фортепіано. Будинок органної музики. 1994 р
Б.Которович, Є.Басалаєва. ДКА «Київські солісти».
Мендельсон — Подвійний концерт для скрипки, фортепіано, струнних (прем’єра в Україні). Національна філармонія України, 1996 р.
Богодар (Бого-дар, дарований Богом)… У коді цього імені – вся доля музиканта. Унікальність його обдарування поєднувалася з фанатичною відданістю своїй професії… Ім’я скрипаля ще за життя стало легендою і назавжди вкарбувалося в історію національного та світового мистецтв…
Творчий феномен Богодара Которовича як музиканта є унікальним. Це підкреслено у багатьох як вітчизняних, так і зарубіжних рецензіях, а також у письмових та усних відгуках визначних музикантів і критиків.
Сторінками ЗМІ:
«…солістом у скрипковому концерті Шостаковича був найкращий скрипаль країни Богодар Которович. Він – видатний віртуоз, що володіє великою силою впливу на аудиторію, яка дозволяє йому з легкістю долати важкі динамічні вимоги симфонічного концерту…»
«Aamulehti» (Тампере)
«Богодара Которовича не можна порівняти із жодним відомим нам скрипалем. У нього власна індивідуальність, свій стиль, він відчуває музику у своїй, лише йому притаманній, манері, ніби злітаючи вгору з потоком звуків…»
«News» (Сідней)
«…у самій поставі скрипаля є щось романтичне. Виконавська манера його – схвильована, патетична і водночас піднесено-благородна. Технічне володіння інструментом – бездоганно досконале…»
«Музыка» (Москва)
«У нас ще ніколи не було такого полум’яного скрипаля – пропагандиста класики та української музики…» «Робітнича газета» (Київ)
«Віртуозність соліста Богодара Которовича підкреслювала витончена і кришталево чиста гра Євгенії Басалаєвої. Енергетика музики була такою високою, що у слухачів на очах стояли сльози. Здавалося, в Которовича вселився дух великого Паганіні, бо скрипка співала і тужила, сміялася і плакала так довірливо, наче відчувала себе в руках першого володаря».
Скрипка Паганіні у Києві. «Хрещатик» (Київ)
«…два вечори столичні артисти Богодар Которович та Євгенія Басалаєва радували глядачів і слухачів своєю віртуозною грою. І кожен концерт був подією в мистецькому житті Кіровограда. Затамувавши подих, різновікова публіка прислуховувалася до кожного звуку, що линув зі сцени, відкриваючи свої душі назустріч прекрасному. Артистів вітали стоячи, віддаючи шану високому професіоналізму і неперевершеній майстерності музикантів».
«Народне слово» (Кіровоград)
Широка концертна діяльність Богодара Которовича поєднувалася з роботою педагога. 1966 року він розпочав викладати на кафедрі скрипки в Державній консерваторії імені П. І. Чайковського в Києві (нині НМАУ ім. П. І. Чайковського), де з 1985 до 2009 року як професор очолював кафедру скрипки. За роки своєї знакової педагогічної діяльності Богодар Антонович виховав плеяду яскравих музикантів, які продовжують традиції величного майстра в різних країнах світу, блискуче представляють досягнення національного професійного виконавства. Це, зокрема, Олег Которович (Нова Зеландія), Тарас Печений (Хорватія), Олександр Бендерський (Франція), Петро Цегельський, Віктор Кузнєцов (Польща), Сергій Шот, 
Ольга Рівняк, Кирило Стеценко, Богдана Півненко, Мирослава Которович, Назарій Пилатюк, Святослава Семчук, Кирило Шарапов, Тарас Яропуд, Олександр Пушкаренко (Україна), Аркадій Винокуров, Євген Андрусенко (Австрія), Володимир Астраханцев (Німеччина), Дмитро Ткаченко (Велика Британія), Олександр Семчук, Аліна Комісарова (Італія), Анастасія Пилатюк (Іспанія) та інші.
Численні вихованці Маестро стали переможцями найвідоміших міжнародних конкурсів сучасності, а саме: імені Г. Венявського (Польща), імені Н. Паганіні (Італія), імені Д. Ойстраха в Одесі, імені Н. Цабалєта у Сан-Себастьяні (Іспанія), Конкурс Ієгуді Менухіна в Фолкстоні (Велика Британія), Конкурс у Кальтанісетті (Італія) тощо
Богодар Которович виконав зі своїми учнями 24 каприси Паганіні. На світлині зліва направо: П. Цегельський, І. Васильєв, Б. Которович, Т. Печений, О. Которович, Л. Галкіна. 1978 р.
Широка концертна діяльність Богодара Которовича поєднувалася з роботою педагога. 1966 року він розпочав викладати на кафедрі скрипки в Державній консерваторії імені П. І. Чайковського в Києві (нині НМАУ ім. П. І. Чайковського), де з 1985 до 2009 року як професор очолював кафедру скрипки. За роки своєї знакової педагогічної діяльності Богодар Антонович виховав плеяду яскравих музикантів, які продовжують традиції величного майстра в різних країнах світу, блискуче представляють досягнення національного професійного виконавства. Це, зокрема, Олег Которович (Нова Зеландія), Тарас Печений (Хорватія), Олександр Бендерський (Франція), Петро Цегельський, Віктор Кузнєцов (Польща), Сергій Шот, Ольга Рівняк, Кирило Стеценко, Богдана Півненко, Мирослава Которович, Назарій Пилатюк, Святослава Семчук, Кирило Шарапов, Тарас Яропуд, Олександр Пушкаренко (Україна), Аркадій Винокуров, Євген Андрусенко (Австрія), Володимир Астраханцев (Німеччина), Дмитро Ткаченко (Велика Британія), Олександр Семчук, Аліна Комісарова (Італія), Анастасія Пилатюк (Іспанія) та інші.
Численні вихованці Маестро стали переможцями найвідоміших міжнародних конкурсів сучасності, а саме: імені Г. Венявського (Польща), імені Н. Паганіні (Італія), імені Д. Ойстраха в Одесі, імені Н. Цабалєта у Сан-Себастьяні (Іспанія), Конкурс Ієгуді Менухіна в Фолкстоні (Велика Британія), Конкурс у Кальтанісетті (Італія) тощо
Богодар Которович виконав зі своїми учнями 24 каприси Паганіні. На світлині зліва направо: П. Цегельський, І. Васильєв, Б. Которович, Т. Печений, О. Которович, Л. Галкіна. 1978 р.
Із висловів Богодара Которовича:
«…скрипка – мій друг. Вона жива і розуміє мене…»
«Ніколи не дійдеш до істини. Вузький шлях важкий, але в кінці його світло. Це не мої слова. Це найвища мудрість…»
«…ми не завжди можемо зазирнути у власну душу, часто-густо вкриту попелом сірих буднів. А вона потребує очищення й оновлення, що дарують нам Музика і Поезія…»
«…У нас ідеальна система навчання. Нема що вигадувати – треба тільки не заважати й зберігати… Вважаю, що треба якомога більше підтримувати індивідуальність учня своїм прикладом, прищеплювати фанатичну любов до музики. Інакше стати музикантом неможливо… Я даю велику свободу учню, стимулюю його до подальших пошуків, відкриття нових ідей. Це дуже важко, дуже ризиковано. Такий процес має базуватися на цілковитій довірі між двома суб’єктами творчого процесу…»
«Треба, звичайно, щоб діти розвивалися всебічно, щоб жили так, як і належить жити в цьому віці, проймаючись усіма радощами та прикрощами, що випадають на долю кожного. Але незаперечним є й інше – якомога раніше має прийти потяг, хай і неусвідомлений, до того, що спочатку видавалося нудним і нецікавим. Головне – не згаяти час, адже надолужувати ой як нелегко, знаю по собі»
«Я відчуваю особливу гордість, коли мене уважно слухають не професіональні музиканти, а люди, що, можливо, вперше потрапили на концерт. Кожна “завойована” душа – перемога мистецтва, ще одне серце, відкрите для добра і краси. Думаю, це – головна мета кожного митця»
«Моцарт, Бетховен, Бах… Як магелани, що відкривають свої береги, так і для мене ці генії залишаються таємничою країною, безбережним океаном величі, мудрості і краси, – говорить Богодар. – Тому вчуся і вчитимусь у них, аби ближчими стали і береги моїх нових сподівань»
«Треба грати більше душею, ніж пальцями. Треба грати так, щоб після цього боліла голова, а не пальці…»
«Прагну відчути музику, наблизитись до неї не лише розумінням, а й почуттям. Інакше кажучи, намагаюся в міру своїх сил піднятися за композитором до тієї високості, якої він сягнув у зоряні години творчого злету. І своє завдання вважаю вирішеним. Якщо й слухачі відчують у собі духовний злет, для мене такі хвилини –
свято»
«Намагання деяких педагогів форсувати програму може негативно позначитись у майбутньому на виконавській майстерності молодих музикантів. Їх завдання – зберегти юні дарування, поступово і планомірно нарощувати «технічну базу» вихованців.
«Прагну відчути музику, наблизитись до неї не лише розумінням, а й почуттям. Інакше кажучи, намагаюся в міру своїх сил піднятися за композитором до тієї високості, якої він сягнув у зоряні години творчого злету. І своє завдання вважаю вирішеним. Якщо й слухачі відчують у собі духовний злет, для мене такі хвилини –
свято»
«Намагання деяких педагогів форсувати програму може негативно позначитись у майбутньому на виконавській майстерності молодих музикантів. Їх завдання – зберегти юні дарування, поступово і планомірно нарощувати «технічну базу» вихованців.
«Вболіваю за долю класичного мистецтва в наш час. Головна проблема – відсутність справжніх професіоналів у галузі організації культурних акцій. Що стосується популярної музики, там є деякі зрушення тому, що є гроші. Глибока помилка, якщо хтось сподівається, що на класичній музиці можна щось заробити. Історія культури показує, що високе мистецтво завжди існувало за рахунок підтримки багатих меценатів (“сильних світу цього”)… Ми залежні від цього. Музикант не може працювати в “шухляду”, на відміну від письменника, художника. Нам необхідна неабияка підтримка… Зараз на Заході безкорисливість мецената означає, що він відчуває потребу брати участь у процесах духовного розвитку нації. Це престижно і є знаком високої культури, виховання, елітарності…»
«Знання й розуміння музики, вміння оцінювати її явища потрібні кожній людині. Нині, як ніколи, до мистецтва звернулись мільйони, і служить воно мільйонам людей. Талант, майстерність визначають його силу, вплив на ті чи інші події суспільного життя. Тому, на мою думку, слід звернути особливу увагу на пошук – ретельний, постійний – яскравих талантів, починати з найпершої ланки, там, де тільки закладаються основи естетичних уподобань, де формуються найперші враження, кристалізуються поняття: добре -погано, і потім леліяти, обережно водночас вимогливо піклуватися м найдорожчим – (і таким вразливим!) – людським даром – талантом музиканта, допомагати знайти себе, практично вивчити усі свої можливості».
«Важливо не що говорять, а хто говорить: у нашій виконавській практиці як ніде багато важить особистість педагога. Потрібно, щоб студенти йому беззастережно вірили і визнавали його авторитет. А педагог, у свою чергу, має ним, власним авторитетом дуже обережно користуватися»
« Якщо не можеш віддати скрипці півдня, нема чого за неї і братися. У навчанні я – ворог дресирування… Вважаю, треба якомога більше підтримувати індивідуальність учня власним прикладом, прищеплювати фанатичну любов до музики. Інакше стати музикантом практично неможливо».
- Тел.:+38 050 419 11 38 Viber, Telegram
- E-mail:eugeniiabasal@gmail.com
- E-mail: kyiv-clasic@ukr.net